Мені примарилось
Мені примарилось, що ти тепер не сам,
І все навколо, наче сяє з метушнею,
Твоє кохання, ніжність...
Я німа...
А як же ми?
Невже щасливий з нею?
Мені примарилось, що ти змінився в мить...
Та не зі мною, з іншою... Причина?
Невже душа за нею так лежить?
А що зі мною?
Я ж була “єдина“...
Я була світом, сонцем і дощем,
І все в мені, як ти казав, рідніше...
Кохання, смуток, радість без імен,
Лише яскрава суміш на афішах...
Я була небом, морем і життям,
Повітрям чистим, що нема солодше...
Душа горить, як свічка почуттям,
Тепер - не ми, лише - холодна осінь.
Мені примарилось...
А, може, то є правда...
Що ти знайшов нарешті, що шукав.
І я б, таки, була за тебе рада,
Якби сама своє уже знайшла.
Монета чиста, сторони життя:
Для когось, я - найкраще в цьому світі,
Для когось, гіршої біди ніде нема...
Та ти казав, що я була повітрям...
Мені примарилось, що ти тепер не сам,
І все навколо, наче сяє з метушнею:
Твоє кохання, ніжність...
Я німа...
А як же ми?
Невже щасливий з нею?
© Inna Омут, 2023