С.Копилова і О. Демидов. Пальто и кофе/Coat and coffee/ Пальто и кава

Мы стояли с моим мужем в кафетерии, Пили кофе и скрывались от дождя. Он восторженно глядел глазами серыми — Так глядел, как лишь влюбленные глядят. Он был молод и красив, Он любил, и я любила. Но невкусным был тот кофе, И кафе дешевым было, И меня, сказать по правде, это злило. Я в пальто была дурацком из-за бедности, Что не грело, а уродовало лишь, И страдала комплексом неполноценности, И пальто хотела «мадэ ин Париж» Он смеялся и шутил, Только я мечтала втайне, Что когда-нибудь мы сядем В самом лучшем ресторане Черный кофе пить на бархатном диване. Муж не знал тогда, о чем так тосковала я… Умер он в расцвете лет, а я живу. Сколько было в моей жизни — не считала я — Ресторанов, вкусных кофе, рандеву. И пальто «мэйд ин Париж», Только нет его со мною. Но я часто вспоминаю То кафе, где счастье было, Только я не знала, что была счастливой. ________________________ I stood with my husband in the cafeteria, We drank coffee and hid from the rain. He gazed rapturously with his gray eyes, He looked like only lovers look. He was young and handsome He loved and I loved. But that coffee tasted bad And the cafe was cheap And to be honest, it ruined my life. I was in a stupid coat because of poverty, Which did not warm, but only disfigured, And suffered from an inferiority complex And wanted “Made in Paris“ coat. He laughed and joked, Only I secretly dreamed that someday we’ll sit down In the best restaurant Drinking black coffee on a velvet sofa. My husband did not know then what I missed so much ... He died in his prime, but I live. How much was in my life - I did not count - Restaurants, delicious coffee, rendezvous. And a coat “made in Paris“ Only he is not with me. But I often remember The cafe where happiness was I just didn’t know I was happy. __________________________ Ми стояли з моїм чоловіком у кафетерії, Пили каву та ховалися від дощу. Він захоплено дивився сірими очима. Так дивився, як лише закохані дивляться. Він був молодий і гарний, Він любив і я любила. Але несмачною була та кава, І кафе дешевим було, І мене, сказати правду, це злило. Я в пальто була безглуздому через бідність, Що не гріло, а спотворювало лише, І страждала від комплексу неповноцінності, І пальто хотіла «маде ін Париж» Він сміявся і жартував, Тільки я мріяла потай, Що колись ми сядемо У найкращому ресторані Чорну каву пити на оксамитовому дивані. Чоловік не знав тоді, про що так сумувала я. Помер він у розквіті років, а я живу. Скільки було в моєму житті - не рахувала я - Ресторанів, смачної кави, рандеву. І пальто «мейд ін Париж», Тільки нема його зі мною. Але я часто згадую Те кафе, де щастя було, Тільки я не знала, що була щасливою. ____________________________________ Відео з каналу Светлана Копылова