Мить. Ліна Костенко. Вікторія Сергієнко.

*** Ліс був живий. Він не прощався. Віки, здавалось, прошумить. Якби я знала, що то щастя, я б зупинила оту мить. А я не знала, я ж не знала, вона ж не скаржиться сама. А мить минала і минала, і от тепер її нема. І тільки з відстані розлуки обпалить, змучить, защемить — твоя присутність, твої руки, твоє обличчя у ту мить! ©Ліна Костенко *** Найнезабутніше з облич, таке єдине, Боже, Боже! Не плач, не муч його, не клич. Він не обізветься. Не може. Там ні печалі, ані сліз. Ні дня, ні вечора, ні рання. Його