Мій Шевченко (фільм 1).

Фільм “Мій Шевченко“, є нешаблонною спробою показати справжнього, живого Кобзаря, і при тому без втрат пошани й любові до нього. В інтригуючій назві — “Мій Шевченко“ — приваблює оте присвійне — “мій“. Тобто — особистісний погляд, суб’єктивний — тим і цікавий. Як з’ясувалося з невеличкого прологу до фільму, займенник “мій“ стосувався не якогось конкретного журналіста чи науковця і його власного розуміння творчості Шевченка, а кожного з глядачів взагалі. Протягом чотирисерійного документального фільму його творці ведуть глядача від невеличкої хати в Моринцях, де народився, до Чернечої гори біля Канева, де похований. Від загальновідомих фактів біографії нікуди не дінешся — однак авторам вдається знайти в кожному епізоді з життя Шевченка невідомий нюанс і подати це по-новому. Причому погляд авторів суголосний сприйняттю сучасної людини, бо він не лише об’єктивний, фактографічний, а й емоційний. Вдалий у фільмі “поліекран“: справжні документи, картини — і стара кінохроніка чи фільми про Шевченка (використано картини Ігоря Савченка і Станіслава Клименка). А телевізійна візуалізація придатних до реального показу фактів, місць подій — взагалі річ безпрецедентна. “І все ж краще один раз побачити...“ — тут як стовідсоткова істина. Вільнюс, Петербург, Арал — це вже не якісь загальні назви, а конкретні місця, де бував поет. Там і сьогодні живуть люди. І хоча в цьому немає нічого незвичайного, живуть собі, як і сто чи двісті років тому, але в контексті мало не міфічної постаті Шевченка. Ходив цими вулицями чи степами, жив у цих кімнатах, страждав, любив, вірив, сумнівався, сподівався — усе справжнє. Авторам фільму вдалось уникнути й іншої крайності — надмірного, сказати б, оживлення міфу. “Мій Шевченко“ — стрічка інтелігентна й тактовна.