Елизавета Грабик - І знову ніч морозна...

І знову ніч морозна, І знову день не теплий. Світе, ти серйозно? Ти дійсно такий впертий? Звичайні дні, в душі пече, Холодне тіло стає чутливим. Знаєш, іноді потрібне сильне плече, Іноді потрібно бути щасливим. Скажіть мені, чому все так? В душі холодний вітер віє. Ми лиш блукаєм по світах, Не полишаючи надії. І боляче стає. Хоча.. Я звикла вже. Напевно.. Із каменю не витягай меча. І не марнуй ти сил даремно. Ножа гострим лезом крізь сміх Різала доля на душі глибокі рани. На них сипле листопадом сніг — Цього року пішов він рано. Зима неначе дивна осінь, І осінь така ж, як і зима. Застеляю тихо свою постіль — Я не сама. Я не сама.. Я не сама шукаю правди, Не сама я за життя борюсь. Зі мною є хтось поруч завжди. Втрачати час життя боюсь.