Мартин Боруля 1953 — фільм-спектакль Київського драматичного театру Франка — п’єса Карпенка-Карого

“Мартин Боруля“ — український фільм-спектакль Київського державного українського драматичного театру ім. Івана Франка за однойменною п’єсою Івана Карпенка-Карого. Знятий у 1953 році на Київській кіностудії художніх фільмів. Режисер спектаклю — Гнат Юра. Режисер фільму — Олексій Швачко. Сюжет Головний герой фільму — чиншовик Мартин Боруля вирішив стати дворянином через сварку з паном Красовським. Паралельно він відправив старшого сина Степана в місто на державну службу, а свою дочку Марисю хоче видати заміж за регістратора з міської ратуші. У ролях: Гнат Юра — Мартин Боруля, чиншовик. Варвара Чайка — Палажка, дружина Мартина. Ольга Кусенко — Марися, дочка Мартина та Палажки. Сергій Олексієнко — Степан, син Мартина та Палажки. Мар’ян Крушельницький — Омелько, наймит Борулі. Семен Лихогоденко — Трохим, наймит Борулі. Григорій Тесля — Гервасій Гуляницький, чиншовик. Василь Дашенко — Микола, син Гервасія. Дмитро Мілютенко — Протасій Пеньонжка, чиншовик. Микола Світенко — Матвій Дульський, чиншовик. Микола Яковченко — Трандалєв, повірений. Олексій Омельчук — Націєвський, регістратор з ратуші. ~~~ “Мартин Боруля“ - п’єса українського письменника Івана Карпенка-Карого, написана 1886 року. Сюжет Мартин Боруля подає позов на пана Красовського, тому що той назвав його «бидлом», і доручає займатися цією справою Трандалєву, який також працює і на Красовського. Одночасно Боруля намагається відновити втрачене дворянство. Він хоче вигідно видати дочку заміж, а тому просить сина Степана привезти з міста Націєвського — чиновника. У цей час до Мартина приходить його друг Гервасій, щоб засватати Марисю за свого сина Миколу. Микола й Марися вже давно кохають одне одного. Але Боруля відхиляє пропозицію. З міста приїжджає Націєвський, якому Марися одразу пояснює, що вона кохає іншого — Націєвський її наче не чує. Пізніше він підслуховує розмову Мартина та його жінки Палажки про майбутніх дітей та кумів і вирішує втікати із заручин. Мартин Боруля наздоганяє чиновника і б’є його. Степан втрачає роботу внаслідок скасування земського суду, але він боїться сказати про це батькові. Після того, як Боруля дістав листа від Красовського про те, що має виселитися з орендованої землі, він тяжко захворів. Скоро надходить лист про те, що Мартину Борулі відмовлено у дворянстві, оскільки в документах не збігається одна літера (для отримання дворянства треба було мати прізвище Беруля). Після розмови з Гервасієм, Боруля спалює усі документи і дає згоду на одруження Марисі й Миколи. Сюжет комедії «Мартин Боруля» письменник будує на фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало часу, але марно — дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тубілевич, а в нових Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитись у дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь піднестися над іншими. Персонажі Мартин Боруля — багатий шляхтич, чиншовик. Палажка — його жінка. Марися — їхня дочка. Степан — їхній син, канцелярист земського суду. Гервасій Гуляницький — друг Мартина, батько Миколи. Микола — його син, парубок. Націєвський — реєстратор із ратуші. Красовський — шляхтич, з яким судиться Мартин Боруля. Трандалєв — повірений. Протасій Пеньонжка, Матвій Дульський — чиншовики. Омелько, Трохим — наймити Борулі. Мартин Боруля — головний персонаж комедії? із заможної верхівки села, не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений рис гуманності. Однак це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти «на дворянську лінію». Коли б його спитали, навіщо йому те дворянство, він, певно, не зміг би належно пояснити своє дивне бажання. Мартин — гарний сім’янин, у домі порядок і достаток; i авторитет, i гроші — все це в нього є. Виявляється, герою треба дворянського титулу, який, на думку Мартина, зробить його паном. У своєму домі цей «міщанин-шляхтич» заводить дворянські порядки, сам мучиться через свої химери, але терпить, бо вважає таку «домашню перебудову» шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство. Мартин велить своїм дітям називати себе не татом, а «папінькою», а маму «мамінькою». Він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящої людини, від довгого лежання з незвички болять боки. Дочку Марисю хоче віддати заміж за «образованого чоловіка», сина Степана мріє бачити знатним чиновником. Смішно дивитися, як «правила» дворянського побуту суперечать традиційним порядкам сім’ї Мартина, викликають нерозуміння і подив членів родини. Висміявши таку поведінку свого героя, Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєї рідної землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаїв. Головне не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях. ~~~ (((lNTvVrF9K3c)))