Радянський хард-рок та хеві-метал: родився та помер. RIP (1985-1991)

Нажаль “Ютубу“ дуже не сподобалась кульмінація відео з так званою “тушинською бійнею“, тому значну частину матеріалу довелося вирізати, оскільки розбиті голови совкових силовиків та масові бійки на “Monsters Of Rock 1991“ суперечать правилам сервісу. Через це картина значною мірою втрачає суть, яка зводилась до того, що болотним було далеко в плані професіоналізму до західних професіоналів. Все що їм залишалось це копіювати та красти. Радянський хард-рок та хеві-метал: родився та помер. RIP (1985-1991) не зважаючи на те, що двері для західної рок музики почали привідкриватись у 85му році з приходом до влади Горбачова та початку так званих гласності та перебудови, саме по собі культурно-музичне відставання радянського народу було надто помітним і давалося в знаки тим, що совки просто не вміли не то що грати, але і навіть толком писати музику. Не через відсутність талантів. Таланти були. А через те, що не було ні досвіду, ні можливостей. Разом з тим Рок стає дуже популярним. Це нарешті хоч якийсь ковток свободи. Навіть фірма мелодія починає посилено штампувати якісь платівки з західними та вітчизняними гуртами. Радянські музиканти поголовно починають переформатовувати стилі виконання своїх ансамблів в більш важку сторону, але виявляється, що мало хто розуміє, що таке той важкий рок. Але немає перешкод, які б не спробував подолати ваня, тому, щоб «догнать и перегнать Америку», у радянському союзі вмикається старий добрий принцип якщо не прямого копіювання всього та вся, то принаймі явного та не явного запозичення. Особисто для мене апофіозом провалу радянського копіювання є такий колективний приклад: на грандіозному міжнародному благодійному фестивалі Live aid 1985го року основними майданчиками виступу були стадіон “Вемблі“ в Лондоні та стадіон Кеннеді в Філадельфії, хоча на телеміст покликали і радянський союз, не дивлячись на те, що з бідного союзу ніякої матеріальної користі в фонд отримати було неможливо. Совок був представлений гуртом Афтограф, який в свою чергу так сяк проспівав лицемірну пісеньку про мир у всьому світі, яка і називалась – «нам нужен мир»: якраз в цей час йшов п’ятий рік окупації та війни в Афганістані. Концерт був спланований як підтримка успішного проекту Гелдофа і Міджера: благодійного синглу, що вийшов попередньої зими, “Do They Know It’s Christmas?“, і виконаного складом відомих британських та ірландських музикантів, що носив назву “Band Aid“... На болотах були вкрай вражені масштабами концерту настільки, що навіть не пускаючи гурт queen з гастролями за залізну завісу, бо вони можуть розбестити ніжні радянські душі, все ж показують по телебаченню частину їх виступу. Так от - московити оговтавшись та зібравшись з силами, через два роки таки записали пісню-відповідь та кліп «замыкая круг» - повністю зідравши формат з бенд аід та пісні Майкла Джексона We Are The World, яку виконали видні сіпваки США в цілях збору гуманітарної помічі для все тієї ж голодаючої африки ще у 1985му році. Болотні виконавці ніякої помічі ні для кого не збирали, а просто зібрались на пянку, записати кліп та заявити про себе що вони існують. Як то кажуть, формат не вкрадений, а просто відбулось невелике співпадіння. Одним із головних звязуючих всієї цієї тусовки був Ованес Малік Пашаєв, який у кліпі теж прогундосив пару слів, хоча він взагалі не був ні музикантом, ні співаком. Це просто топ менеджер із широкими зв’язками, що вліз в кадр. Випхати з кадру його ніхто не міг, бо на його гачку був навіть Варшавський, один з перших хард-рок виконавців союзу, що вистрілив із своїм гуртом Чорний Кофе записавши дебютну платівку «переступи поріг» Звичайно совки не копіювали пісні повністю, бо це було б занадто навіть для них. З текстом як завжди домомагла відома поетесса Маргарита Пушкіна, що строчила в ті часи тексти всім, кому не лінь було під них співати, в тому числі для Арії, в якій через кілька десятиліть співатиме Беркут – той самий вокаліст гурту автограф, котрого всунули на лів ейд. Цікаво що дуже популярну тоді Арію на запис та зйомки рок-кліпу не запрошували, так як Ованес Пашаєв конкурував з іншим продюсером і топ-менеджером щойно народженої рок-сцени союзу - Віктором Вікштейном, під яким тоді Арія і ходила, хоча і пережила розкол, після якого більша частина музикантів утворила гурт Мастер, що намагався грати треш-метал. Був у вікштейна і гурт Раунд, в який він на вокал любязно запросив свою жінку артистку та співачку Антоніну Жмакову що до останнього часу виступала у складі ВІА «поющие сердца». І все б нічого, леді може і дала б жару, але навіщось замість естрадного вокалу, Антоніна заспівала якимсяь недогроулом, намагаючись копіювати брутальні хриплячі чоловічі рок-голоси 80х років. Радянська публіка такий перформанс не оцінила. Хоч і відбулись гастролі по ссср та був записаний альбом – на мелодії платівка не вийшла. Не було навіть магнітоальбому.