Що не так з радянськими велосипедами? Велоспорт СССР

Що не так з радянськими велосипедами? Велоспорт СССР Подейкують, що співвідношення населення до кількості велозаводів у радянському союзі було надзвичайно мізерним у порівнянні з капіталістичиними країнами: на 1989й рік окупаційний режим срср утримував у своїй «в’язниці народів» 289 мільйонів чоловік, а велозаводів або підприємств що паралельно до основних видів продукції на постійній основі випускали і велосипеди - виділяють приблизно близько десяти, а враховуючи всі ремонтні бази та тимчасові конвеїрні збірки, таких заводів можна назбирати до 15ти. В той час як у Італії з населенням в 55 мільйонів чоловік можна з легкістю виділити близько 70ти виробництв з повною збіркою під ключ, і це не враховуючи десятки виробників окремих запчастин та аксесуарів, а також той факт, що шосейні рами паялись мало не в кожному пересічному селі. Тим часом у радянському союзі були відомі такі виробники: 1. Мінський мотоциклетно-велосипедний завод – ММВЗ свою історію веде з 1945 року, не важко здогадатись, що його обладнання було вивезено з Німеччини, а перші вироби надійшли в продаж уже в 1947 році. 2. Пензенський велосипедний завод ім. М.В.Фрунзе (ЗІФ/ПВЗ) Завод з віковою історією, потужності якого більшу частину часу були спрямовані звичайно що на оборонну промисловість. З 1929го року у виробництво надійшов перший дорожний велосипед 3. Наприкінці 1940-х років, на базі польського заводу Метал був заснований Львівський велосипедний завод ЛВЗ. Виробничою базою нового підприємства стало обладнання, перевезене з Харківського велосипедного заводу, а також верстати з велосипедних заводів, вивезених з Німеччини як військові репарації. Першою масовою продукцією нового підприємства в 1950-х роках були чоловічий велосипед В-14, та жіночі моделі В-22, В-25, створені за німецькими зразками. З 1961го завод отримав назву Львівський завод мотовелосипедів і почав випускати відповідну продукцію. 4. Авіаційний завод імені Чкалова (ЗіЧ), Новосибірськ У колах росіянських колекціонерів післявоєнні велосипеди Зіч ціняться як такі, що першими отримали систему перемикання передач за допомогою перекидки, та і взагалі зі велосипеди були не для простого народу, а для номенклатури, хоча останній факт рабсіяни не дуже охоче згадують. 5. Завод імені Кірова Випускав велосипеди КВД, призначені для дітей від 4-х до 8 років. Для зручності та безпеки заводом-виробником передбачалися опорні ролики, що гарантувало стійкість. 6. Шяуляйський велосипедно-моторний завод Литовської РСР Прославився тим, що довгі роки виробляв підлітковий велосипед “Орлятко“ (литовською “Ерелюкас“) і велосипед для дівчаток “Ластівка“. 7. Жуковський велосипедний завод виготовляв таку популярну марку велосипедів, як “Десна“ з так званою закритою рамою, але пізніше до модельного ряду додався дуже популярний в свої чати складний дорожній велосипед Десна 113-221 8 Пермський машинобудівний заводв иробляв “робочих конячок“ для жителів багатьох віддалених сіл країни, де чоловічий дорожній велосипед “Прогрес“, велосипед для дорослих “Урал“, складні велосипеди “Кама“ і “Салют“ залишалися найдоступнішим видом транспорту. 9. Горьківський автомобільний завод випускав велосипед “школьнік“ для дітей від 10 до 14 років, на довгі роки зробив його повноправним господарем багатьох вулиць і доріг. 10. Московський велосипедний завод (МВЗ): чомусь в інтернеті саме цьому заводу помилково приписують створення одного з кращих лімітованих велосипедів совка для елітних спортсменів – москва-80, що э помилкою, так як МВЗ ще у 1941му році перейшов на випуск мотокалясок, а велосипед москва – 80 з’явився лише через більше як 35 років у харкові 11. Ну і звичайно сам флагман рядянскього велопрому Харківський велосипедний завод, що мав потужності виробляти не одну-дві моделі, а відразу десяток, якщо враховувати так звані спецзамовлення для велошкіл, що йшли на велоперегони як в самому ссср, так і інколи за кордон. По суті тільки на нььому і випускали шоссейні велосипеди Обладнання для післявоєнного хвз також значною мірою приїхало ззакордону з тепер уже окупованих радянським союзом країн, що потім увійшли в так званий альянс варшавського договору. Це чудовий приклад ждунам і совковоголовим, які не вчили історію в школі і не розуміють, що на всіх окупованих росією територіях завжди буде тільки вивезення обладнння з цих територій у свою ненаситну горлянку, як це наприклад ще на початку війни відобразилося у вивезені сотні видів української сільськогосподарської техніки в росію, а також заводського обладнання. Натомість в окупований Маріуполь окупанти почали звозити представників середньої азії.