Дипломатичне право

Дипломатичне право – один із стародавніх інститутів міжнародного права. Дипломат – це термін грецького походження і походить від словосполучення слів ді (два) і плом (дощечка) і означає дощечку з текстом, яка підтверджує повноваження дипломата. Джерела дипломатичного права. Враховуючи стародавність інституту, дипломатичне право являє собою величезний міцно усталений корпус джерел, регулюючих діяльність дипломатів: звичаї, багатосторонні і двосторонні договори, а також національне законодавство. Звичаї у дипломатичному праві досить розгалужені та об’ємні. До них, наприклад, відноситься дипломатичний етикет, у звичаях містяться деякі принципи дипломатичного права, наприклад, принцип розумної кількості дипломатичного корпусу. Головним письмовим джерелом дипломатичного права є Віденська конвенція «Про зовнішні зносини» 1961 року, у якій закріплені головні положення даного інституту. Двосторонні угоди містять у собі особливості правового положення дипломатів у державах, які домовляються, наприклад, вони можуть збільшувати об’єм дипломатичних привілеїв ті імунітетів. Національне законодавство містить норми, що підтримують дипломатичне право на рівні окремої держави, наприклад, підвищує кримінальну відповідальність для громадян, які здійснюють замах на осіб з особливим міжнародно-правовим статусом (дипломатів). Функції дипломатичних представництв. Функції – це те, чому існують ці органи за межами своєї держави. Базуючись на Конвенції 1961 року, можна виділити наступні функції дипломатів: представництво, захист, переговори, збір інформації, культурні зв’язки. Представницька функція полягає у тому, що вустами дипломата говорить акредитуюча держава. Наприклад, якщо у приймаючої держави з’являються якісь претензії до акредитуючої держави (держави із якої прибув дипломат), то вона викликає цього дипломата та вручає йому ноту. Функція захисту інтересів своєї держави полягає у прийнятті дипломатами усіх мір, що направлені на забезпечення інтересів своєї держави на території приймаючої держави. Переговори як функція – це можливість дипломата підготувати ґрунт для підписання міжнародних угод між акредитуючою та приймаючою державами. Збір інформації (не слід путати зі шпигунством) – це збір усіма легальними способами інформації про державу у якій знаходиться дипломат. Культурні зв’язки – це організація заходів з висвітлення найкращих культурних традицій держави, що заснувала дипломатичне представництво. Призначення та припинення повноважень дипломатичного представника. Дипломатичне представництво – це одна фігура і це фігура дипломата. Тому установлення та припинення дій дипломатичного представництва тісно пов’язано з персоною цього держслужбовця. Призначення дипломата відбувається у декілька етапів: - затвердження кандидатури дипломата у свої державі; - запит агремана (дозволу) у приймаючої держави; - видача агремана (дозволу) приймаючою державою; - видача вірчої грамоти (документ, що підтверджує повноваження представника) дипломату; - вручення вірчої грамоти голові приймаючої держави. Припинення повноважень дипломатичного представника відбувається декількома способами: - відзивна грамота, що відзиває посла в акредитуючу країну; - оголошення дипломата персоною нон грата; - початок військових дій між акредитуючою та приймаючою державами. Привілеї та імунітети у Віденській конвенції 1961 року виділяють наступні: - недоторканність приміщення дипломатичного представництва; - фіскальний імунітет (звільнення від сплати податків та зборів); - недоторканність дипломатичної пошти (валізи); - особисті привілеї та імунітети дипломата полягають в особистій недоторканності, кримінальному імунітеті, цивільному імунітеті та фіскальному імунітеті.
Back to Top