Василь Стус “Куріють вигаслі багаття“

Куріють вигаслі багаття, собаки виють до зірок, а в річці місяць, мов латаття, доріс до повні і розмок. І в ртутній спеці фіолету він невимовно довго чез, лишившись тільки для прикмети, як цятка сяєва небес. Самотність аркою провисла над райські кущі в пригри снів. Шукай по них щасливі числа, так, як раніше ти умів: той день, як від земної тверді найперше сонце відійшло, і той, що мітить знаком смерті ще нерозгадане число. А ти іще посередині, ще посередині твоє. Отож, радій вечірній днині, допоки в ребра с