Василь Симоненко - «Тиша і грім»

Текст I Довго спали вітри у ярах на припоні, Довго тиша гнітюча полями повзла, І стояли дерева німі на осонні, Знемагала в пилюці вечірня імла. І на трави не бризнули роси, мов перли, Як рум’янець густий раннє небо залив. І здавалось — життя задрімало, завмерло, Заблукало в безмежжі неміряних нив. І здавалось — нема ні початку, ні краю Цій нудоті німій і нудній німоті… Найстрашніше, мабуть, тільки тиша карає, Коли поруч з тобою повзе по житті. II Та звелася з-за лиману Хмара темно-сиза, Полоснули ятагани — Блискавки — донизу. І вітри на перепутті Загриміли цепом, Розірвали свої пута І помчали степом. І озвалися долини Гомоном знайомим, І упала на коліна Тиша перед громом. І земля впилась водою, Мов живою кров’ю. І обнявся сміх з журбою, Ненависть — з любов’ю… Гей, почуйте, добрі люди, Заздрить мені треба: Грім ударив мені в груди, Грім з ясного неба. І убив у серці тишу, Розпанахав спокій — Я стою і вітром дишу На землі широкій! III Люди різні між нас бувають — Симпатичні, гарні, чудні. Дні за дня