Василь Симоненко – Одурена

Він байдуже потис її руку І не чув її милих докорів, І так довго стогнали по бруку Перестуки її підборів. І стояв він, тупий, плечистий І байдужий, немов колода. І здалося — на ціле місто Заридала вона на сходах. Василь Симоненко