Почему человеку трудно победить грех без помощи Спасителя - Митрополит Феодосий #упц #упц_це_ми

#упц #упц_це_ми #піст #великийпіст #покаяння #канон #молитва Преподобний Іоанн Ліствичник, пам’яті якого присвячена ця неділя Великого Посту, був ігуменом Синайської гори та залишив після себе класичний, усім відомий повʼязаний з його імʼям, твір по православній аскетиці – «Ліствицю». Починає він свою працю з цілепокладання духовного життя. А воно, насамперед, полягає, на його думку, в тому, щоб перемогти в собі самість і себелюбство, цю основу егоїстичного розподілу особистості. Преподобний Іоанн відразу попереджає нас про згубність крайнощів в духовному житті. Найкращий шлях – золота середина. Боротись потрібно так, щоб не брати на себе ту ношу, яку ми потім не в силах будемо понести, але і щоб не схилятися до зніженого і духовно малорухомого життя. Правильно обрана міра – основа нашого духовного подвигу. Лише стосовно до покаяння преподобний Іоанн не покладає ніякої міри. Тут він пропонує триматися завжди тієї максимальної напруги, на яку тільки людина здатна. «Хто істинно трудиться про своє спасіння, той всякий день, в який він не оплакує гріхі свої, шанує втраченим, хоча б і здійснив у нім якісь добрі справи». Правильно обрана міра – основа нашого духовного подвигу. Святий описує своє відвідування обителі під назвою «Темниця», яку він іменує країною плачучих. Ті покаянні праці, які покладали ченці в цій обителі навіть для того часу, коли подвизався преподобний Іоанн були найвищою мірою подвигу. У «В’язниці» у ченців були «коліна, заціпенілі від багатьох поклонів; очі, потьмянілі і глибоко впалі; віки, позбавлені вій; щоки, вражені і обпалені гарячістю багатьох сліз; обличчя, зів’ялі й бліді, нічим не відрізнялися від мертвих…» В цілому, на думку Іоанна Ліствичника, цінність покаяння вимірюється не кількістю понесених праць, але ступенем придбаного смирення. Однією із справ християнина є постійне оплакування самого себе. «Багато хто отримав спасіння без прорікань і осіянь, без знамень і чудес, але без смирення ніхто не увійде в небесний чертог». Головними ворогами душі преподобний Іоанн вважає пристрасті, які в ній гніздяться. Пристрасті – це природні імпульси душі, спотворені неналежним поводженням людини. По мірі подолання тієї чи іншої пристрасті купуються і протилежні їй чесноти. Святе смирення – це основа спасіння. «Багато хто отримав спасіння без прорікань і осіянь, без знамень і чудес, але без смирення ніхто не увійде в небесний чертог». У кожній з трьох частин душі живуть відповідні їй пристрасті. У дратівливій частині знаходиться гнів, печаль, смуток. У жадальній – обжерливість, блуд, сріблолюбство. У розумній – марнославство і гордість. Безпосереднє породження гніву – пам’ятозлобство – пов’язане з ним, як кільце в одному ланцюгу пристрастей. У «Слові про гнів і безгнів’я» в «Ліствиці» преподобний Іоанн дає опис процесу розвитку пристрастей, пов’язаних з гнівом. Для позначення цієї пристрасті поряд зі словом «гнів», «злість» Іоанн Ліствичник використовує також «запальність», «лють», «дратівливість», між якими вимальовується така ж різниця, яка є між немовлям, дитиною і змужнілим юнаком: «Гнів – пригадування прихованої ненависті, бажання зробити зло образнику. Запальність – миттєве запалення серця… Дратівливість – легко мінливий рух норову в неподобство душі». Безпосереднє породження гніву – пам’ятозлобство – пов’язане з ним, як кільце в одному ланцюгу пристрастей. Іоанн Ліствичник, визначаючи пам’ятозлобство, малює нам ряд яскравих епітетів, серед яких – «відчуження любові», «зберігання провин», «припинення моління».